Війна у серці, війна в голові...
Вже більш ніж 2 роки... Дзвінки,потреби, недоспані ночі, зруйноване особисте життя і вічна тривога в серці. Днями отримала дзвінок від хлопців, які радісно сповіщали,що вони вже на вокзалі, що живі ( але не без втрат)... серце так раділо, емоції били шквалом, адже ще декілька годин назад їх знищували "Лєн, ми ще так ніколи не молились. Враження було,що це вже точно востаннє..." Вони горіли і вижили. ...Можна надіти "лабутени", модельне платтячко, обличчя нафарбувати посмішкою і піти на літню терасу до кав'ярні і вдати,ніби війни немає.... Але в серці все одно залишаються замурзані берці, гільзи серед квітів, присмак солоної води та вогонь, яким щоночі палає небо, в моїй Україні, забираючи чиєсь життя.