ПЕРША ПОЇЗДКА В АТО... екскурс в минуле

27-го серпня 2014 року, ввечорі я нарешті доїду до позицій наших нацгвардійців. Це була моя перша поїздка в тодішні бурхливий та вогняний Схід України.

Спочатку ми заїдемо в маленький населений пунк, якого навіть тоді ще не було на карті: це Побєда!!!

Там я буду вражена масштабами нашого українського військового штабу: велика кількість самої різної техніки, вертольоти, зброя і величезна кількість військових...

Тоді, спогладаючи на все це, я подумаю:" Господи, а що станеться, якщо,

не дай Боже, ворог нанесе удар сюди..." заклякнувши від такої думки, я швидко переключилась на їхавший БТР з військовими, всі радо махали та вітались... після цього я старалась відганяти від себе такі страшні думки... але тоді я ще не знала, що за декілька днів після повернення до Чернівців у всіх буде незвична тривого і страх від того, що з хлопцями немає зв'язку (ні з Побєдою, ні з Луганським аеропортом)...

Як згодом взнаєм: ці два об'єкти РОЗГРОМЛЕНІ...

... З Побєди ми почали гнати до наших нацгвардійців. По дорозі я видзвонювала хлопців з запитаннями "Чи безпечно їхати через Сєверо-Донецьк?" ... відповіді не міг надати ніхто...

Я приймаю рішення спробувати прорватись. По дорозі повністю пропадає зв'язок на всіх сімках, працювали заглушки. Заїхали в місто... неймовірна тиша і ні душі...

дорога розбомблена, треба якось об'їжати але ми не мали поняття, ЯК! 

З Божою поміччю ми знайшли щось схоже на дорогу .. знов блок пости.. . На останньому нас вже зустріли наші хлопці і ми поїхали вже в їх супроводженні:))

Наближаючись до позиції я побачила дуже гарний краєвид, який назвала: " Зелене море Східної України" - великі, розложисті ліси, які стелились гарним килимом аж до обрію:) Це було дуууже гарно)

Хлопці були дуже раді нас бачити та отримати передачі,які готувались для них)

Вечір був чудовий, нас накормили, ми довго говорили, але все ж таки дорога, нерви і виснаженість дали про себе спати. Тоді вперше за довгий час я засну так солодко,солодко і безтурботно)

Прокинемось ми в 6 ранку, командир вже чекатиме нас.. кава..

Ми поїдемо до річки,яка розмежовує нас та ворогів, я матиму можливість потримати в руках різну зброю, і ворожі карти:

... Та нам треба буде вирушати в дорогу.Хлопці нас виведуть до села і ми помчимо додому. Я довго не зможу стримувати сльози, після прощання ...

В дорозі до АТО,один з воїнів мені скаже "Оленко, запам'ятай цей день і цю поїздку. З цього моменту твоє життя та розуміння розділиться на дві частини: до і після..." так воно і сталось.

Тоді стався переломний момент, тоді я відчула, що таке перемогти страх і вперто прямувати до поставленої цілі, тоді я побачила, як горить "Град" в небі, тоді прийшло велике бажання і мотивація ще більше працювати і тоді ж прийшло так багато розчарування...

Це була перша поїздка, про яку не знав практично ніхто...

Це був перший досвід війни на власні очі!